|
У 1565р. цар раптово обвинуватив бояр у всіх бідах держави і заявив, що зрікається престолу. Однак це була лише гра, у якій Іван IV не міг програти. У Московському царстві авторитет правителя був недосяжним, і прості москвичі силоміць змусили бояр просити царя не відмовлятися від влади. Іван милостиво погодився зберегти престол, але висунув власні вимоги. Усі землі царства ділилися на дві частини — «земщину», якою мала управляти Боярська дума, і «опричнину» — землі, що безпосередньо належали цареві. Для захисту царя створювалося спеціальне опричне військо з тисячі осіб, що згодом досягло 6 тисяч.
Запровадженням опричнини Іван IV хотів послабити боярський вплив у державі, використавши для цього «служивих людей» — дворян. Саме з них набиралася більшість опричників. Засобом боротьби став терор. Бояр, чиї землі входили в опричнину, позбавляли володінь і виганяли в земщину. Найменший опір найжорстокішим чином зупиняли опричники під керівництвом лиховісного Малюти Скуратова.
Слуги царя. Опричники роз'їжджали по вулицях кіньми, на сідлах яких висіли мітли й собачі голови. Ці предмети символізували, що опричники винюхували зраду, як собаки, й вимітали її геть. Усіх, кого підозрювали в незгоді із царем, заарештовували й обвинувачували в зрадництві, змовах, чаклунстві. Десятки боярських родів були заслані, багато хто загинув від руки ката. Хоча більшість змов опричники відверто вигадували, Іван IV заохочував своїх слуг, роздаючи їм посади й землі.
Однак від опричнини страждали не тільки бояри. Катування й страти чекали на всіх, хто міг викликати невдоволення опричників. Тисячі городян і селян змушені були бігти від царських переслідувань. Страшний слід в історії правління Івана IV залишив опричний похід у Великий Новгород, боярство якого нібито було втягнуто в змову. У містах між Москвою і Новгородом опричники влаштували жахливу різанину простого
|
|
|
