|
2. «Смутний час». Народ, підбурюваний боярами — суперниками Годунова, у всіх бідах звинувачував нового царя. Від часів Івана Грозного особистість царя була непогрішимою, тому в містах і селах говорили, що цар Борис не царського роду — «несправжній», тому Бог прогнівався на Московську землю й обрушив на неї нещастя. Урятувати Святу Русь може лише законний цар. Цими чутками вирішили скористатися внутрішні й зовнішні вороги Годунова.
У володіннях магнатів Речі Посполитої з'явився чернець Григорій Отреп'єв, який оголосив себе «дивом урятованим» сином Івана IV царевичем Дмитром. Польський король і католицька церква підтримали заяву Отреп'єва. Самозванець увійшов в історію під ім'ям Лжедмитрія І. Зібравши військо, у 1604 р. Лжедмитрій І пішов на Москву. Так у Московському царстві почалася Смута.
У роки Смути (1605—1613) на московському престолі змінилося два царі, а під стінами Москви з'явився інший самозванець. Два роки влада була змушена боротися проти нечуваного за розмахом повстання під проводом Івана Болотникова. Урешті-решт владу в державі захопили бояри, які звернулися по допомогу до польського короля та таємно домовилися з поляками проголосити московським царем польського королевича Владислава. Налякані розмахом народного руху, бояри сподівалися на підтримку польських військ і впустили армію Речі Посполитої до Москви. У той час шведи захопили Новгород, а поляки взяли Смоленськ, улаштувавши в місті жорстоку різанину. Здавалося, Московська держава доживає останні дні й буде зруйнована внутрішньою смутою і нападами сусідніх держав.
Але народ відмовився миритися із загибеллю власної держави. Позбавлені центральної влади, жителі сіл і міст — бояри, дворяни, городяни й селяни — об'єдналися в народне ополчення. Перше ополчення не мало великого успіху. Друге ополчення, якеочолювали нижньогородський староста Кузьма
|
|
