|
3. Зовнішня політика в 50-ті pp. XVI ст. Успішні реформи Вибраної ради дали змогу Іванові IV проводити активну зовнішню політику, розширювати межі держави. На сході Московське царство межувало з Казанським та Астраханським ханствами, які виникли після розпаду Золотої Орди. У цих країнах постійно точилася боротьба між прихильниками Москви й Туреччини. Першим завданням царя стало завоювання Казанського ханства на Поволжжі, яке неодноразово здійснювало набіги на російські землі, але було ослаблене внутрішніми конфліктами. Перші два походи закінчилися невдало, але в 1552 р. в третій похід цар повів величезне на той час військо — до 150 тис. вояків. Понад місяць царська армія тримала в облозі столицю ханства — місто Казань, і після генерального штурму Казань упала, а ханство було приєднане до Московської держави.
У 1556 р. армія Івана IV, майже не зустрівши опору, приєднала до Московського царства Астраханське ханство. Владу московського царя також визнали Велика Ногайська Орда й деякі народи Північного Кавказу.
Успіхи на сході й півдні країни підштовхнули молодого царя до походу проти Лівонського ордену в Прибалтиці. Землі ордену були бажаною здобиччю для малоземельних «служивих людей». Лівонська війна (1558—1583) почалася дуже вдало, і військо Івана IV стрімко ввійшло в Прибалтику, захопило ряд важливих фортець. Лівонський орден опинився на краю загибелі. Але країни Європи, які завжди ворогували між собою, були налякані посиленням Московського царства й об'єдналися проти Івана IV. Проти Москви виступили Польща, Литва, Данія і Швеція. Війна набула характеру затяжної, російські війська почали зазнавати поразок.
|
|
|
