|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Мінін і князь Дмитро Пожарський, у 1612 р. звільнило Москву від польських інтервентів.
Населення Московського царства виступало не проти іноземців, а проти загрози покатоличення країни. От як про причини створення народного ополчення йшлося в тогочасному документі: «...нижегородца приревнувавши православну християнську віру і не бажаючи бачити православної віри в латинстві, почали думати, як би допомогти Московській державі».
Подолання Смути в Московській державі лягло на плечі простого народу, який зміг зберегти незалежність своєї країни.
|
|
|
|
|
|
|
3. Початок правління династії Романових. У 1613 р. в Москві був скликаний Земський собор для обрання нового царя. У роботі собору вперше брали участь представники не тільки духівництва, бояр, дворян і городян, але, можливо, й незалежних селян. Новим царем був проголошений 16-річний Михайло Романов (1613—1645). На Земському соборі не було здійснено спроби обмежити владу царя, як це відбувалося в деяких країнах Європи. Дворянство підтримувало самодержавство, тому що сподівалося, що сильний цар захистить їх від боярської сваволі. У середовищі простих людей — городян і селян — панували дуже сильні монархічні настрої, віра в «доброго» царя. Бояри, яких не влаштовувала необмежена влада правителя, побоювалися виступати проти волі народу і сподівалися, що їм удасться нав'язати юному самодержцеві свою волю. Так у Московській державі до влади прийшла нова династія — Романови.
Великий государ великого государя. Філарет (Федір) Романов (близько 1554(55)—1633) походив із незнатної боярської родини, але в 1598 р. був суперником Бориса Годунова на виборах царя. Ставши царем, Годунов насильно змусив свого супротивника постригтися в ченці. Федір, який прийняв у чернецтві ім'я Філарет, не залишив надії одержати владу в Московському царстві. У «смутний час» Філарет значно укріпив свої позиції. Спочатку став ростовським митрополитом, а потім був проголошений патріархом. Філарет брав найактивнішу участь у всіх переговорах і переворотах, які відбувалися в Московському царстві. На переговорах із польським королем Сиґізмундом III він відмовився йти йому на поступки і був заарештований поляками. Із полону повернувся тільки в 1619 р., коли його сина Михайла вже обрали царем. До самої смерті патріарх був фактичним правителем Московської держави, офіційно носив титул «великий государ». Він зміцнив владу свого слабовільного сина, зробивши її практично необмеженою.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|