|
4. Реформація і Контрреформація в Речі Посполитій. Ідеї Реформації рано проникли на польські землі. Багато шляхтичів підтримували різні течії протестантизму, сподіваючись послабити вплив священиків і привласнити церковні землі. У країні почалася так звана «профанація костьолів» — загарбання церковної землі й майна. Однак у містах, які в Європі зазвичай були центрами реформаційного руху, протестантизм набув поширення в основному серед німецьких переселенців. Польські міста не стали опорою Реформації.
Королі Речі Посполитої, на відміну від багатьох європейських правителів, не намагалися застосовувати силу для захисту католицизму, і в Польщі обійшлося без кровопролитних релігійних конфліктів. Але наприкінці XVI ст. вплив ідей протестантів у Речі Посполитій став слабшати. У XVII ст. в Польщі успішно проводилася католицька Контрреформація. Викликано це було зростаючою загрозою з боку мусульманських країн — Кримського ханства й Туреччини. Багато магнатів вважали, що тільки єдність країн Європи зможе зупинити турецьку загрозу. Але вирішальну роль у перемозі Контрреформації відіграло протистояння із православним населенням українських і білоруських земель. Польські магнати й шляхта прагнули полонізувати православних, ліквідувати їхню релігійну самостійність. Для цього була необхідна єдність самої польської церкви, тому шляхтичі поверталися до католицизму. Однак проблему ліквідації православ'я в Речі Посполитій вдалося розв'язати лише частково. У 1596 р. церковний собор у Бресті прийняв унію між католицькою і православною церквами. Православ'я в Речі Посполитій було ліквідовано, виникла нова церква — греко-католицька, яка визнавала владу Папи Римського. Але незважаючи на зусилля нової церкви й тиск польської влади, більша частина населення України зберегла вірність православ'ю.
У XVII ст. польська шляхта вже вважала себе єдиною захисницею «істинної віри» на сході Європи й відмовилася від реформаційних ідей.
Боротьба з православ'ям і протистояння з мусульманськими країнами призвели до поразки Реформації в Речі Посполитій.
5. Зовнішня політика Речі Посполитої в XVI ст. У XVI ст. Польському королівству, а потім Речі Посполитій вдалося значно розширити свої володіння. У 1525 р. останній магістр старого ворога Польщі — Тевтонського ордену перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сиґізмунду І (1506— 1548). За Люблінською унією Польща одержала право на українські землі. У Лівонській війні з Московським царством король Стефан Баторій (1576—1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену.
|
|