|
Вони мали служити в армії або перебувати на державній службі. Завойовники не складали іспитів при вступі на державну службу.
Але маньчжури не зміщувалися з китайцями і зберігали своє панівне становище. Із маньчжурами не відбулося те саме, що й із монголами в XIV ст., — вони не перетворилися на китайців. Так, завойовники були підкорені міццю китайської цивілізації. Вони поступово сприйняли китайську культуру, мову, деякі традиції, учення Конфуція.
Перші імператори маньчжурської династії багато досягли в зміцненні своєї влади в завойованій країні. Як великий правитель прославився імператор Кансі, що посів трон у 16-річному віці і правив понад 60 років. У 1696 р. 800-тисячна китайська армія здійснила перехід через пустелю Ґобі й розгромила військо монголів. Так назавжди була ліквідована небезпека з боку степовиків, які століттями загрожували кордонам Китаю. Ніколи до цього Китайська імперія не була настільки величезною. За імператорів династії Цин панування Китаю визнали Корея, Бірма, Таїланд, Непал, Тибет, Монголія.
Деспотична влада імператора, сувора система управління, сильна армія та численний апарат урядовців-бюрократів дозволяли тримати в покорі величезну країну. У XVII—XVIII ст. імператори династії Цин домоглися тривалого внутрішнього миру й піднесення всіх сфер життя Китаю. На початок XIX ст. населення Китаю перевищило 300 млн осіб.
4. Культура Китаю. У XVI—XVIII ст. у культурі Китаю настає новий період розвитку науки, освіти, усіх напрямків художнього й ужиткового мистецтва.
Китай завжди вважався країною освічених людей. Понад 10 % китайців були високоосвіченими людьми. У країні цінувалися книги, які накопичувалися в державних, монастирських, шкільних і особистих бібліотеках. Не випадково, що в Китаї на п'ять століть раніше за Європу було винайдене книгодрукування. У країні видавалася велика кількість книг та іншої друкованої продукції (романи, п'єси, карти, підручники, наукові трактати). У XVIII ст. була видана величезна енциклопедія, що складалася з 26 тис. томів.
Міццю та пишнотою вражала китайська столиця, що стала центром досягнень культури. До Пекіна вело бруковане гранітом шосе з мармуровими мостами. Ширина головної вулиці міста сягала ЗО м. У 1793 р., за словами англійського мандрівника, Пекін налічував 3 млн жителів. Величезне місто поділялося на дві великі частини — Внутрішнє місто, резиденцію імператорів, і Зовнішнє місто, де жили звичайні китайці.
|
|