|
Угорщина та Австрія. Далеко не завжди жителі монархії Габсбурґів підтримували посилення влади імператорів. Особливо рішуче за збереження своїх прав боролося сильне угорське дворянство. В Угорщині неодноразово спалахували антиавстрійські повстання, а на початку XVIII ст. почалася визвольна війна угорців під проводом князя Ференца Ракоці II. У ході тривалої боротьби повсталі завдали кількох поразок австрійським військам, і Габсбурґи змушені були піти на поступки. Угорщина залишилася в складі монархії Габсбурґів, але зберегла широку автономію (самоврядування), й угорські протестанти одержали гарантії своїх прав.
Об'єднанню держави сприяла не тільки політика імператорів, але й спільна загроза — агресія з боку Туреччини. Двічі в другій половині XVII ст. турецька армія підходила до австрійської столиці Відня. В очах багатьох жителів Угорщини, Словенії і Хорватії Габсбурґи були єдиним захистом від турецького завоювання.
Однак Габсбурґи використали для укріплення своєї багатонаціональної імперії ще один давній прийом: «розділяй і володарюй». Вони зіштовхували між собою представників різних народів і виступали в ролі миротворців. Складалося враження, що без допомоги Габсбурґів сусідні народи не зможуть жити в мирі між собою. Така політика тривалий час давала можливість управляти великою країною.
До початку XVIII ст. австрійським Габсбурґам вдалося відчутно посилити свою владу й зміцнити єдність країни.
2. «Освічений абсолютизм» Марії Терезії та Йосифа II. Зі вступом на австрійський престол у 1740 р. Марії Терезії (1740—1780) у державі Габсбурґів починається епоха «освіченого абсолютизму», їй передувала невдала зовнішня політика — Габсбурґи втратили частину володінь в Італії і Сілезію. Ці події, а також часті повстання переконали австрійську ерцгерцогиню в необхідності проведення реформ. Економічно Австрія також відставала від провідних держав Європи, особливо гальмувало розвиток країни кріпосне право, що існувало в більшій частині держави.
Марія Терезія використовувала деякі ідеї Просвітництва для зміцнення центральної влади, але намагалася уникнути радикальних перетворень і побоювалася зачіпати інтереси дворянства. У країні панувала католицька церква, селяни залишалися кріпаками, дворянство зберігало свої привілеї. Її син, імператор Йосиф II (1780—1790), який із 1765 р. правив разом із матір'ю, був більш рішучим і здійснював сміливі реформи, що викликали невдоволення дворянства и католицької церкви, але сприяли розвитку країни.
|
|