|
говорили, що в імперії Карла V ніколи не заходить сонце.
Карл V вважав себе «прапороносцем господнім» і мав намір створити «всесвітню християнську монархію». Він розраховував на силу армії і флоту, а також на допомогу католицької церкви й усіх прихильників католицизму. Здійснення грандіозних планів вимагало величезних коштів. Карл V розглядав Іспанію як невичерпне джерело фінансів і живої сили для ведення війни. У перші роки свого правління молодий король збільшив податки, скасував деякі привілеї грандів, зажадав нових позик від міст. В Іспанії спалахнуло повстання.
Повстання комунерос (1520—1522). Центром повстання стала давня столиця Іспанії, великий ремісничий центр Толедо. На першому етапі повстання підтримало багато дворян. Виникла Священна хунта (союз), під контролем якої опинилася майже вся країна. Міські комуни (комунерос) вимагали повернення середньовічних вольностей, відмовлялися коритися королівській владі. Особливо активними були ремісники й міські низи. Згодом повсталі виступили й проти дворян. Вони вимагали скасувати привілеї дворян і змусити їх платити податки, виступили на захист селян, пригноблюваних грандами. Карл V пішов на поступки окремим містам і цим вніс розкол у ряди Хунти. Тепер монарха підтримали дворяни й католицька церква. У вирішальній битві міське ополчення повсталих було вщент розбите добре навченими королівськими військами. Керівників повстання захопили в полон і відтяли їм голови. Розгром повстання комунерос зміцнив союз іспанської монархії і грандів.
Поразка повстання комунерос зміцнила абсолютну монархію, погіршила економічне й політичне становище міст, загальмувала розвиток капіталістичних відносин в Іспанії.
Зовнішня політика Карла V зазнала повного провалу. Йому не вдалося остаточно перемогти свого головного супротивника — Франціска І. Протестантські князі в Німеччині зі зброєю в руках відстояли свою незалежність. Карл V програв війну за Північну Африку туркам-османам, кораблі яких домінували в Середземному морі. Увесь тягар війн лягав на плечі простих жителів Іспанії. Податки зростали. Державний борг Іспанії досяг 7 млн золотих дукатів.
У 1556 р. розчарований результатами свого правління Карл V передав престоли короля й імператора своїм синам, а сам пішов у монастир, де незабаром помер.
3. Філіпп II (1556—1598). Неподалік Мадрида був зведений чудовий замок-фортеця Ескоріал, що став резиденцією Філіппа II, який прийняв корону з рук свого батька Карла V.
|
|