| |
§ 4. Повсякденне життя людей у XVI—XVIII ст.
1. Життя людей раннього Нового часу. У XVI—
XVII ст. кількість населення Європи збільшилась удвічі й досягла 180 млн осіб. Найбільш густонаселеними були Нідерланди, Німеччина, Італія. Населення Парижа, Риму, Генуї, Лісабона, Праги й деяких інших міст перевищило 100 тис. осіб.
У Новий час міграція населення іноді набувала загальноєвропейських масштабів. Люди шукали роботу й кращі умови життя, бігли від війн і епідемій, рятувалися від релігійного або національного гніту. Міграції призвели до страждань і тяжких випробувань, адже люди вибивалися зі звичного способу життя. З іншого боку, відбувалося взаємозбагачення досвідом, навичками, досягненнями культури.
Помітно збільшилася тривалість життя людей. Багато аристократів доживали до 64—68 років, а, наприклад, король Іспанії Філіпп II (1555—1598) дожив до 71 року. Тривалість життя простих людей, зазвичай, була значно меншою. Як і раніше, дуже високою залишалася смертність серед немовлят і дітей. У XVII ст. у Бовезі (Франція) від 25 до 33 % народжених дітей помирало у віці до одного року.
Однією з головних причин високої смертності залишалися численні хвороби, із якими тогочасні лікарі ще не вміли боротися. Наприклад, на туберкульоз хворіли навіть французькі королі Франціск II, Карл IX, Людовік XIII. Європейці страждали також від скарлатини, тифу, дизентерії. Періодично в країнах Європи спалахували епідемії чуми й холери. Чума приходила часто, до неї звикли. У 1561 році житель Тулузи спокійно розмірковував: «Ця заразна недуга завжди накидається на бідних людей. Господь по милості своїй цим задовольняється. Багаті ж уживають заходів обережності». Головним методом порятунку від епідемій була втеча з густонаселених міст.
Лікарів не вистачало, медична допомога коштувала дуже дорого. Так, учений XVIII ст. писав: «У Німеччині селянин і бідняк умирають, жодного разу не скориставшись якими-небудь ліками. Ніхто й не думає про лікаря — почасти тому, що він занадто далеко, почасти ж тому, що він занадто дорогий».
|
|
|
