|
Ісламські держави, що захопили території багатьох країн і народів, відзначалися віротерпимістю до християн та іудеїв. Мусульмани вважали, що ці люди помиляються у своїй вірі й рано чи пізно визнають Аллаха і його пророка Мухаммеда. Увесь світ у свідомості мусульман поділився на дві частини — «земля ісламу» і «земля війни», тобто земля, на якій живуть «невірні». Релігійний обов'язок змушує мусульманина вести джихад — «священну війну» для торжества доброї справи. Перевага надавалася мирним формам джихада, адже іслам (як і християнство) не сповідував насильства як основної форми боротьби за свої ідеали. Однак у державній політиці й житті переважали насильницькі методи досягнення мети.
До XVI ст. виникло багато ісламських держав, але спільна віра не змогла об'єднати всіх мусульман. Так само, як у Європі точилася боротьба між католицькими, протестантськими, православними державами, такі ж глибокі протиріччя між шиїтами й сунітами розкололи ісламський світ. Історія мусульманської цивілізації знає багато кровопролитних війн.
На початку Нового часу провідну роль в ісламському світі відігравали три могутні держави: Османська імперія, держава Сефевидів в Ірані та імперія Великих Моголів в Індії. Особливо сильною була держава турків-османів. Економічний потенціал і військово-технічні можливості дозволяли туркам претендувати на світове панування. У 1522 р. турецькому султану були урочисто передані ключі від священних мусульманських міст Мекки й Медини. Відтепер турецькі правителі могли вважатися «законними лідерами» всього мусульманського світу.
У XVI—XVII ст. наймасштабніший конфлікт цивілізацій — боротьба хреста й півмісяця — досяг найбільшої гостроти й вилився в тривале військове протистояння між Османською імперією та європейськими державами.
|
|
