|
європейських країн, залишеного жителями Китаю або Індії. Навіть мода не змінювалася протягом століть.
Мовою документа. «Я бачив одіяння Тамерлана [(1370—1405)], які зберігають у скарбниці в Ісфахані; вони скроєні так само, як роблять сьогодні, без найменших змін. Адже одяг Сходу зовсім не підкоряється моді, він завжди шиється за одним і тим самим фасоном. І перси залишаються так само вірними собі й у тому, що стосується кольорів, відтінків і видів тканини». (Зі спогадів француза, що прожив 10 років у Персії, 1686)
XVI—XVII століття були часом бурхливого розвитку західноєвропейської християнської цивілізації. Зміни торкнулися всіх сфер життя суспільства й держави. Розвиток східних цивілізаціїй, які задовольнялися колишніми досягненнями, стояли на місці. Таким чином, наприкінці XVII ст. намітилося «відставання» Сходу від країн Європи.
На початку Нового часу досягли своєї зрілості найбільші цивілізації Сходу: китайсько-конфуціанська, індуська, мусульманська. Вони поділили східний світ на чітко обмежені сфери впливу.
2. Китайсько-конфуціанська цивілізація поширила свій вплив на країни Східної Азії. Давня цивілізація досягла небачених успіхів у землеробстві й ремеслі, культурі й державному житті. Духовну основу цивілізації склало вчення Конфуція (551—479 рр. до н. е.), яке іноді називають «релігією порядку». У середні віки вчення Конфуція було перероблено його послідовниками й пристосоване до потреб китайської держави. Від людини вимагалося чітко дотримуватися раз і назавжди встановлених правил. «Китайські церемонії» (правила поведінки) суворо регламентували всі сфери життя людини й суспільства. У китайця виховували почуття обов'язку, яке переважало над усіма іншими. Особливе місце посідали дотримання традицій, шанування предків, повага й поклоніння старшим за віком і становищем у суспільстві.
|
|
