| |
2. Швейцарія на порозі Реформації. У IX—XV ст. відбувалося становлення державного ладу Швейцарського союзу. До нього ввійшли 13 самостійних адміністративних областей — кантонів, що складалися із самоврядних сільських і міських громад. У більшості кантонів феодальні відносини були розвинені слабко. Швейцарська конфедерація не мала єдиної армії, грошової одиниці, центральних органів управління. Країна зберігала фактичну незалежність відносно Священної Римської імперії.
Кантони, у яких переважало міське населення, називали міськими (Базель і Женева — до 17 тис. жителів, Цюріх — 8 тис. жителів). Тут розвивалися цехове ремесло й промисли. Через гірські перевали проходили важливі торговельні шляхи, що з'єднували країни Південної й Північної Європи. Щорічні ярмарки сприяли розквіту лихварства й банківської справи. Міцніючу швейцарську буржуазію обтяжували церковні побори, чернечі притулки й промисли на гірських перевалах конкурували з місцевими торговцями. Основою економіки сільських кантонів було м'ясне й молочне тваринництво, виробництво сиру, шкіри, вовни, вина.
Найприбутковішим промислом у Швейцарії стало військове найманство, організоване в державному масштабі. Швейцарська наймана піхота вважалася кращою в Європі. Торгівля кров'ю співгромадян, що благословлялася римськими папами, гальмувала економічний розвиток країни.
3. «Женевський Папа». Значна частина населення Швейцарії щиро сприйняла ідеї Реформації. Центрами реформаційного руху стали Цюріх і Женева.
Гуманіст, священик і мандрівний проповідник Ульріх Цвінґлі (1484—1531) пристосував ідеї Лютера до інтересів швейцарських міських кантонів. У 1523 р. міська рада Цюріха підтримала програму церковних реформ Цвінґлі. Головним джерелом божественної істини визнавалося Святе письмо. Із церков прибрали ікони й святі мощі, скасували церковну ієрархію і целібат. Головною ознакою благочестя, на думку Цвінґлі, є сумлінна праця. Реформатор
|
|
|
